Ми дуже неспокійні люди, які настільки довго навчалися неспокою, що стали у цій галузі справжніми майстрами. Ми надмірно захоплюємося створенням негативних образів і картин із нашого минулого та уявленнями про майбутнє. Неспокій народжує напруження. Коли ми прагнемо припинити турбуватися, роблячи свідомі зусилля, то потрапляємо в якесь зачароване коло. Зусилля збільшують напруження, а напруження в свою чергу створює атмосферу тривоги, надмірного реагування.
Не тримайтесь надто старанно за ваші недоліки, посилаючись на недосконалість цього світу».
Ж. Ренуар
Ми майже всі надмірно реагуємо, нервуємо. «Нерви» - ми чуємо це скрізь. Лікар говорить своєму пацієнту: «Це Ваші нерви!» Чутливі жінки скаржаться на свої нерви. День за днем Ви зустрічаєте людей, що мають нервові розлади. Ви чуєте батьків, які говорять про дітей: «У нього нерви, я не можу його карати». Або ж вони говорять про себе: «Не витримали нерви, ось я і покарав свою дитину». Ви бачите прояв «нервів» скрізь – на вулиці, на роботі, в театрі, у школі, в інституті й особливо вдома, і Вашій власній с'імї.
Наші психологічні проблеми – реалії життя, котрі часто виникають на рівному місці. А як ми на них реагуємо?
Подивіться на власне життя. Як ви реагуєте на окрик, підганяння, сльози? Які відчуття викликають у вас зауваження начальника, буркотіння батьків, примхи дітей, різкість чоловіка? Як ви переносите зраду, брехню? Вам знайомі страх, тривога, відчуття провини? Ви знаєте, що таке душевна самотність? Вас турбує стан Вашого здоров’я? ви буваєте недовірливими, дратівливими, знервованими? Як ви дивитеся на розбите дзеркало, чорну кішку, сіль, що розсилалася? Вас не мучить безсоння? Наскільки важко ви переносите втрату друга, автомобіля, гаманця? А наскільки задоволені ваші мрії та бажання? Ви із задоволенням йдете на роботу? А повертається додому ви теж із задоволенням? А у вас ніколи не виникає бажання все кинути і поїхати абикуди? Вам буває просто погано? Буває? А вам знайоме відчуття, що «всі вас дістали»? А ви… Цей перелік можна продовжувати до безкінечності. Тепер розумієте, що тут немає перебільшення? І висновок тут один: проблеми є і це треба визнати. Причому реагуємо ми на ці проблеми надмірно, неадекватно, тобто невротично, завдаючи неймовірної шкоди собі й оточенню.
Мільйони людей мають «нервову силу» нижчу за нормальну і, як наслідок, відчувають певні органічні наслідки та психічні порушення, які роблять їхнє життя жахливим, а їх – хворими. Поль Брегг пише, що «половина лікарняних ліжок зайнята людьми, що страждають на нервові розлади».
Кращі авторитети із знань психологічного здоров’я говорять, що коли кількість психічних захворювань зростатиме такими темпами, як зараз, то менше ніж через сто років не буде нікого, хто б попіклувався про психічне здоров’я, тому що кожен буде жертвою якого-небудь розладу (психосоматичної хвороби). Страхітлива перспектива – чи не так? Медичні дослідження підтверджують це. На цей час не вистачає психіатрів і психологів, психотерапевтів, щоб контролювати, а головне – лікувати ці психічні захворювання.
Особливо велике нервове напруження відчувають педагогічні працівники. Чому? Щодення робота педагога є досить великим навантаженням на психіку тому що у весь час перед ним постають нові складні завдання, без часу на обмірковування або розрахунку найбільш удалого вирішення. Мабуть, тому майже третина вчителів вважають навчання стресовим заняттям, що призводить до апатії, депресії, песимізму, хвороб, «професійного вигоряння вчителя». До 80% вчителів перебувають у досить напруженому стані, що вкрай негативно впливає на їхнє здоров’я, стосунки із учнями, ефективність навчально-виховного процесу. При цьому стратегія психологічного захисту має такий характер: 50% - миролюбство, 42% - уникання і тільки 8% здатні до адекватних дій. Причина: невпевненість у собі, недостатня психологічна культура (емоційна стійкість). Її рівень можна оцінити за допомогою тестів, що наведені у додатку.
Наше надмірне реагування на вчинки, дії окремих людей та події найчастіше призводять до такої неадекватної поведінки:
- боїмося робити помилки у житті і через це не живемо, а існуємо;
- вважаємо, що неприємні почуття – результат дії «зовнішніх сил», а не результатам власного мислення;
- досить часто «користуємося» негативними емоціями і… часто хворіємо;
- часто «робимо із мухи слона» і жахаємося його;
- не слідкуємо за його думками, забуваємо, що всі вони впливають на наше здоров’я, настрій, зрештою, створюють нас;
- плануючи справу, часто зосереджуємося на поразці, забуваючи, що жодна важлива справа не виконувалась би людьми без віри в успіх;
- багато часу приділяємо думка про минуле та майбутнє, а н живемо сьогоднішнім днем – тут і зараз;
- страждаємо часто не стільки від того, що відбувається, скільки від того, як ми оцінюємо те, що відбувається;
- часто звинувачуємо своїх близьких, оточуючий світ у своїх поразках, забуваючи, що майже на 100% вони – результат наших власних дій та думок, які звичайно можна змінити.
Звісно така поведінка, коли ми надмірно реагуємо, нервуємо, суттєво ускладнює життєдіяльність людини: негативно впливає на настрій, здоров’я, взаємовідносини, службову кар’єру, реалізацію свого інтексту тощо.
Для її характеристики психолог гарвардського університету Даніель Годелмен замість інтелектуального коефіцієнту IQ, що служив мірилом здатності людини виконувати ту чи іншу роботу, ввів коефіцієнт емоційного інтелекту ЕQ, який характеризує ступінь емоційного розвитку людини. В цілому, емоційний інтелект (його показник ЕQ) означає спроможність особистості управляти своїм емоційним станом.
Саме цей показник пояснює причину, чому при однаковій освіті одні животіють на незначних посадах, а в інших весело і впевнено піднімається службова кар’єра. Чому є цілковиті бездари, що заробляють шалені гроші, і розумники, що кінці з кінцями звести не можуть? Чому в деяких родинах лаються і розлучаються, а в деяких, хоч і лаються, але не розлучаються?» Справа вся в тому, - стверджує Д.Гоулмен, - що саме емоції відповідають за прийняття рішень. Проте багато хто вважає, що правильні логічні вчинки відбуваються завдяки інтелектові. Однак це не зовсім так. У своїх рішеннях людина виходить зі своїх відчуттів, вона керується емоціями, навіть коли переконана у зворотному. Автор переконливо доводить, що справжній показник потенціальних можливостей людини не IQ, а ЕQ (це підтверджено експериментами і, звичайно ж, практикою використання людиною своїх ресурсів). Його можна визначити як «здатність чути власні почуття, контролювати сплески емоцій, уміння приймати правильне рішення і залишитися в спокої: оптимістично та адекватно оцінювати складну ситуацію»
Саме тому емоційна стійкість є дуже важливим показником використання власних ресурсів, якості навчання та виховання кожного педагога. Вона ж визначає ступінь реакції педагога на різні чинники (людей, події).
Емоційну стійкість підтримують внутрішні (особистісні) ресурси і зовнішні (міжособистісні, соціальна підтримка).
Таким чином, емоційна стійкість - це взаємозв'язок і взаємозумовленість стабільності і змінності. Із чого випливає, що емоційна стійкість педагога- це інтегральна якісна характеристика суб'єкта педагогічної діяльності, що відображає високий рівень стабілізації установок, емоційно-вольових процесів і станів. А тому емоційна стійкість є передумовою успішності і надійності професійної діяльності педагога. Емоційна стійкість характеризується в здатності долати стан емоційного збудження при виконанні складної діяльності та стратегій впевненої поведінки в утруднених життєвих обставинах.