Вчителю: як ефективно діяти в критичній ситуації.Як діяти, якщо мета поведінки учня – влада або помста

Відбір прийомів педагогічного впливу повинен бути чітким і педагогічно виправданим.

"Щоб змінити людей, їх треба любити.Вплив на них пропорційний любові до них"

І.Песталоцці

1.3.     Характеристика владолюбної поведінки.

Владолюбні учні постійно зачіпають вчителя, кидаючи йому виклик. За допомогою слів і дій вони ніби атакують його. Інколи вони влаштовують сцени за допомогою різних тактик: повільності, недовиконаної роботи, шуму, коли інші працюють. Іноді вони щось буркочуть і можуть просто не рахуватися з вашими вимогами або погоджуються робити щось, але із явною образою.

Як правило, владолюбці не діють без глядачів. Їм потрібні глядачі та свідки їхньої влади. Вони провокують вчителів перед класом і відчувають, що якщо програють цю суперечку, то в очах всього класу залишаються невдахами до кінця навчального року. Вчителі перебувають майже завжди під загрозою, під тиском таких можливих ситуацій. І це викликає тривогу і напруження.

Поведінка учнів, які шукають влади, може мати активну і пасивну форми.

1.3.1.         Активна форма

Спалахи обурення. Інколи учні не приховують своїх спалахів гніву, добре їх використовують і навіть демонструють. Спалахи обурення необхідні для маніпулювання вчителями з метою досягнення своїх потреб.

Словесне обурення. Вчителям відомі випадки, коли учні з неповагою та із викликом відповідають учителю на завдання щось зробити. Обґрунтовується це, насамперед, тим, що в іншому класі цього не роблять. Інший варіант – «синдром адвоката». Це розмова у ввічливій і дружній манері, коли пропонуються абсолютно нелогічні обґрунтування фактів невиконання наших завдань: «Можна я не буду робити самостійну, бо вже мало часу залишилося, я краще повторю формули?» або «Можна я не буду відповідати сьогодні? Я вже відповідав на попередньому уроці, ви ж бачили, що я знаю цю тему!».

Їхня дружелюбність часто збиває з пантелику, і вчитель іноді піддається цьому. Повторні спроби виводять нас із себе, і ми невдовзі дратуємося від їх словесної акробатики.

1.3.2.         Пасивна форми

Ця форма характеризується тихою неслухняністю. Учні, котрі обирають пасивну неслухняність, уникають сцен. Вони не демонструють явну конфронтацію і не говорять багато, як це роблять активні владолюбці. Замість цього вони посміхаються і говорять те, що ми бажаємо почути. Потім вони роблять те, що бажають. Ось наприклад.

Уже кілька хвилин триває самостійна письмова робота, а учень усе ще дивиться у вікно. У зошиті нічого не написано. Вчитель питає: «Що сталося?». Учень посміхається і мовчить. Коли його запитують, чому аркуш чистий, він відповідає: «Думаю». На запитання, чи збирається він закінчити самостійну роботу до кінця уроку, учень ствердно киває головою. Коли приходить час здавати зошит, у нього немає жодного рядка.

Погодьтесь, що саме такі ситуації змушують вас засумніватися у своїх педагогічних здібностях. Фактично у цьому випадку вчитель орієнтувався не на дії учня, а на його слова. Слова слухняні, а вчинки говорять: «Я не хочу цього робити».

Психологи називають поведінку, за якої дії і слова розходяться, «не конгруентною комунікацією». Стикаючись із такою ситуацією, люди зазвичай реагують на слова, а не на те, що людина робить. Чому ми віримо словам, а не діям? Можливо тому, що ми – педагоги, тобто «люди слів, котрі «за допомогою горла заробляють гроші». А може, ми віримо словам, тому що ідеалізуємо людину як носія єдності слова і діла? Так чи інакше ми відчуваємо, що маємо справу з поведінкою, яка вимагає виховного впливу, але яким має бути цей вплив – не знаємо.

1.3.3.         Ласки, за якими ховається пасивне владолюбство.

Психологи стверджують: неправда краще маскується словами, а не діями. Слова пасивних владолюбців – це маска, засіб для досягнення влади над вчителем, над класом. Розгадати владолюбця можна лише знявши з нього маску.

Виправдання лінощам. Коли учень використовує виправдання лінощам, запитайте, від кого він успадкував ці «ледачі гени». Використовуйте гумор, дайте зрозуміти, що ця особистісна характеристика може бути змінена. Лінощі – це обрана поведінка. І якщо за нею ховається пасивне владолюбство, ми можемо розпочати працювати, щоб змінити його.

Виправдання поганою увагою. Інколи учні використовують виправдання поганою увагою, неможливістю зосередитися на тому, що робить клас. Вони можуть виглядати зовсім розгубленими і безпомічними. Вчитель теж може розгубитися, забуваючи, що у вільний час ці учні досить зосереджено грають у комп’ютерні ігри. Які маніпулятори!!

Виправдання безпам’ятністю. «Ой, я забув це зробити!» - так вчитель чує досить часто. Говорячи «я забув», учень насправді говорить «я відмовляюся». Але ще нікого не відраховували із навчального закладу за безпам’ятність!

Безпам’ятність властива більшості людей. Забуваються як приємні, так і неприємні речі. Але є речі, які не забуваються. І визначається це як внутрішніми, так і зовнішніми стимулами. Учні, що «забувають» виконувати домашні завдання, як правило, добре пам’ятають програму телебачення на сьогодні чи номера телефонів більшості своїх друзів.

Виправдання поганим слухом. Таке фізіологічне порушення, як поганий слух (до речі, не засвідчене лікарями), може стати виправданням при пасивному владолюбстві. Якщо учень демонструє вигадані проблеми зі слухом, то йому це навіщось потрібно. Проблема – у виборі дій, а не зі слухом. Він чує досить добре все, що ми говоримо, він просто вирішив не реагувати на сказане.

1.4.         Реакція учителя на владолюбну поведінку.

Є дві істотні ознаки, за якими легко визначити, чи була поведінка владолюбною. Йдеться про емоції вчителя і перше спонукання, що викликається такою поведінкою. Перша ознака – це емоції гніву, обурення і розгубленість  через свою безпорадність чи навіть страх. Друга ознака – це наш природний імпульсивний й рух з метою  негайно припинити витівку.

1.3.5.         Реакція учня на виховний вплив.

Іншою істотною ознакою для уточнення мети поведінки можна вважати реакцію учня, коли намагаєшся припинити його витівку. Ця реакція означає конфронтація. «Ви мені  нічого не можете зробити!» - ось виклик, який можна прочитати на обличчі порушника,хоча нічого не було висловлено вголос. Владолюбець продовжуватиме  поводитися так, спокійно спостерігаючи за тим, що ви будите робити далі, поки не задовольнить ся тим, що всі присутні (глядачі) бачили: він припинив витівку, тому що сам цього захотів.

1.3.6.         Витоки владолюбної поведінки.

Моделі владолюбної поведінки всюди навколо нас. Людей, що мають потребу у ствердженні себе через владу, стає все більше. І тут є дві причини.

Одна з них – сучасні соціальні відносини. Всі прагнуть до рівних прав, але підпорядкування правилам  та авторитетам в очах молодої людини не представлено зараз чітко і зрозуміло. Сучасні паритетні суб’єкти взаємовідносини між вчителем і учнями ще не спали нормою повсякденного життя, авторитарний тиск і погрози уже не спрацьовують , а конструктивної моделі безумного підпорядкування авторитету ще немає.

Інша причина поширення владолюбної поведінки – мода на «сильну особистість». Сильна особистість, переможець, індивідуальність, борець – ось герої сьогоднішнього дня. Книги, журнали, газети, телепередачі дають поради: «Як стати переможцем», «Як досягти успіху і впливати на людей» тощо. Учителі приділяють велику увагу розвитку індивідуальності , здібностей, наголошують на досягненнях. Звідси нова цінність: особистісна сила. І тут можливі ототожнення несумісних понять . Поняття «сильна особистість» для багатьох може означати не стільки владу над власною особистістю(характером, слабостями тощо), скільки владу над іншими людьми. Вони стверджують себе таким чином не у відносинах із самим собою, а у відносинах з оточуючими. Учителю слід бути готовим грамотно, професійно відреагувати на витівки владолюбця і переконливо показати різницю між справжньою особистісною силою і лукавим владолюбством.

1.3.7.           Сильні  сторони владолюбної поведінки.

Як і поведінка, що спрямована на привертання уваги, владолюбна поведінка має і свої сильні сторони. Багато учнів, що демонструють її,- особливо в активній мовній формі – цікаві, непересічні особистості, що володіють:

• Лідерськими здібностями;
• Честолюбством, схильністю до само стверджування;
• Незалежним мисленням;

Такі учні ніколи не стануть безвладним знаряддям у руках інших людей. Вони хочуть самі думати, приймати рішення і контролювати власні вчинки, що вже є доброю передумовою для формування здорової, активної особистості у майбутньому. Складністю для учителів є лише те, що ці передумови вони намагаються перенести на свої відносини з іншими людьми, поводячись з ними не невідповідному їхньому віку і розвитку способом: намагаються маніпулювати, тобто приймати за них рішення і контролювати їх .

1.3.8.           Профілактика владолюбної поведінки.

Учні з владолюбною поведінкою постійно перебувають у конфронтації із вчителем, але поводяться дуже хитро і винахідливо. Їхні відносини  з вчителями  можна показати як гру з кішкою із клаптиком папірця на мотузці. Вони начебто підсовують цю мотузку, спокушаючи вас. Ви хочете схопити її, і Вам вже здається, що вдається це зробити, як вони стрімко виривають мотузку, приводячи Вас у збентеження. Такі учні точно вибирають час, місце і привід для своєї боротьби за владу, підстерігаючи Вас у ті хвилини коли Ви розслаблені, і точно знаючи Ваші слабкості. Спробуйте припинити ловити мотузку. Замість цього скористайтесь  двома принципами профілактики: уникайте прямої конфронтації з учнями і дозволяйте їм владолюбну поведінку в межах дозволеного.

Характеристика владолюбної поведінки.

Далі буде