У політичній сфері молода людина повинна не тільки визначити свої політичні позиції, але й спробувати себе в ролі лідера, оцінити свою роль виборця та проявити відповідальне ставлення до неї, зрозуміти сенс участі в представницьких органах влади, роль законів і сформувати в собі готовність до їх виконання.
Виховання культури демократичних відносин виступає в 40-й школі в якості важливого педагогічного завдання. Його сутність – у здатності учня вступати в різноманітні зв’язки на грунті норм і цінностей, які віддзеркалюють рівень розвитку суспільних відносин.
Виховання політично грамотної особистості сьогодні стає дедалі актуальнішим. Тому, що:
по-перше, школа тільки на словах знаходиться поза політикою – кожна політична сила використовує школу у власних цілях;
по-друге, політична нестабільність в Україні сьогодні, з'ясування відносин між гілками влади, перехідний період до парламентсько-президентської форми правління і, нарешті, невеликий вік української демократії в цілому, вимагає у молодої людини високого рівня політичної культури.
Саме тому педагогічний колектив 40-ї школи визначив основні напрямки педагогічної роботи, що забезпечують вирішення завдань політичного виховання.
В духовній сфері – це формування моральної позиції у взаємодії з людьми, визначення власного ставлення до релігії, спроба власних сил у гуманістичних вчинках, визначення власних можливостей в естетичній діяльності. Основним регулятором цих відносин є моральність дитини, саме ті моральні норми, що інтериоризовані й визначають її поведінку в різних ситуаціях.
Педагогічний колектив школи визначив власну систему виховання духовності учнів школи.
Виховання духовності у учнів школи включає наступні компоненти:
І компонент – цілеспрямована робота з моральної освіти (уроки етики, години спілкування на морально-етичні теми, індивідуальні консультації тощо).
ІІ компонент – актуалізація всіх джерел морального досвіду учнів школи (навчальна, суспільно-корисна, позакласна робота, відносини між учнями в класі, відносини дітей з батьками, відносини вчитель – учень, вчитель – батьки учнів, повсягдений стиль і "тон" роботи школи).
ІІІ компонент – включення моральних критеріїв до оцінки всіх без винятку видів діяльності та проявів особистості вихованців.
IV компонент – оптимальне співвідношення форм практичної діяльності та морального просвітництва на різних етапах з урахуванням полу учнів.
Враховуючи значимість ставлення до оточуючого середовища, стан якого стає загрозливим для існування людства, педагогічні працівники школи в якості одного з приоритетних напрямків в духовній сфері виділили екологічне виховання учнів школи. Його метою є формування морального ставлення до природи, яке ґрунтується на глибокому розумінні місця людини в оточуючому світі, сприйняття середовища мешкання як найважливішого для її життєдіяльності.
Основними напрямками роботи педагогічного колективу школи щодо формування конкурентно-спроможньої особистості є: формування спеціальних соціальних знань (економічних, юридичних, психологічних); включення учнів школи в рішення соціальних проблем; стимулювання соціального само тестування та самоаналізу свого потенціалу. Професіональне самовизначення є частиною економічного виховання і передбачає введення дитини в певну сферу трудової діяльності на грунті власного волевиявлення. Найважливішим засобом професійного самовизначення учнів школи є професійна орієнтація, тобто цілеспрямована робота, що передбачає надання допомоги учням у свідомому виборі професії у відповідності до своїх здібностей та інтересів.
РОЗВИТОК СУТТЄВИХ СФЕР ЛЮДИНИ
Становлення особистості в людині передбачає засвоєння системи гуманістичних цінностей, які складають основу її гуманітарної культури. Перенесення суспільних уявлень в свідомість окремої дитини – інтеріоризація – веде до перетворення загальнолюдських цінностей у найвищі психічні функції індивідуальності.
Основне завдання педагога – допомогти дитині в її розвитку, і вся гуманістична педагогічна практика повинна забезпечувати розвиток та вдосконалення всіх суттєвих сфер дитини.
На думку Віктора Маценка, найбільш перспективною моделлю виховання вважається та, що вичленовує соціальні (пізнавальний, поведінчоский та ін.) аспекти та інтегрує їх зі сферами індивідуальності.1
1 В. Масенко "Технологія іміджу". Київ "Главник", 2005 р.
В інтелектуальній сфері ми формуємо об’єм, глибину, дієвість знань про моральні цінності: моральні ідеали, принципи, норми поведінки (гуманність, солідарність, кохання, уявлення про борг, справедливість, сором’язливість, самокритичність, чесність, відповідальність за себе). В ціннісних утвореннях міститься моральне значення суспільних явищ та орієнтири поведінки, котрі є пігрунтями моральних оцінок. Завдяки їм регулюється та організується поведінка та діяльність особистості. Але чи можна у вихованні особистості обмежуватися розвитком тільки інтелектуальної сфери? Не дивлячись на те, що формування особистості є процесом засвоєння спеціальної сфери суспільного досвіду, це процес цілковито особливий. Він відрізняється від засвоєння знань, умінь та навичок "Бо тут мова йде про таке засвоєння, результатом якого є формування нових методів та потреб, їх перетворювання і т.і. А досягти цього простим засвоєнням неможливо. Тому необхідно міркувати, що перш за все формувати в цьому аспекті.
У мотиваційній сфері доцільно формувати правомірність та обґрунтованість ставлення до моральних норм: бережливе ставлення до людини; поєднання особистих та суспільних інтересів; прагнення до ідеалу; чесність; моральні установлення; життєва мета; сенс життя; ставлення до своїх обов’язків, потреба у контакті з собі подібним. Розвиток перерахованих елементів мотиваційної сфери є головною рушійною силою формування й розвитку особистості. Але при цьому необхідно формувати не так звані відомі мотиви, а реально діючі. Знати, що треба робити, до чого треба прагнути – не означає хотіти це робити, дійсно цього прагнути. Нові мотиваційні утворення виникають не процесі утворення, а в результаті їх переживання або проживання. Цей процес відбувається тільки в реальному житті людини, коли він супроводжується емоціями. Тому розвиток мотиваційної сфери ніколи не відбувається без підключення до нього емоційної сфери.
В емоційні сфері необхідно формувати характер моральних переживань, пов’язаних із нормами або відхиленнями від норм та ідеалів: жалість, співчуття, довіра, вдячність, себелюбство, сором і т.і. Виховання особистості дає плоди тільки в тому випадку, якщо воно відбувається в правильному емоційному тоні, якщо вчителю удається поєднати вимогливість і доброту. Пояснення цьому положенню надали психологи: той предмет (ідея, мета, ставлення), який довго та стійко збагатився позитивними емоціями, перетворюється у самостійний мотив. Якщо спілкування з дорослими йде погано, безрадісно, постійно завдає біль, то весь механізм не працює, нові мотиваційні утворення у дитини не виникають, потрібного виховання особистості не відбуваються. Це говорить про те, що особистість обирає той спосіб задоволення власних потреб у спілкуванні та діяльності, який відповідає її життєвим цінностям. Вона (особистість)оволодіває і своїми потребами, і своїми почуттями, а не плентається за ними. І тут важливе для індивіда місце займає воля. Особистість, за Сухомлинським, починається там, де вона співвідносить свої потреби не з ситуацією їх задоволення, а з іншими людьми, коли вона проявляє волю задля задоволення власних потреб і почуттів.
У вольовій сфері потрібно формувати морально-вольові спрямування щодо реалізації моральних вчинків: мужність, сміливість, принциповість у відстоюванні моральних ідеалів. Тут важливо не стільки те, що особистість ставить мету, скільки те, як вона їх реалізує, на що пійде особистість заради досягнення мети. Прийняття рішень – це не тільки вибір альтернатив на раціональній основі, але й вольове розв’язання протиріч, здібність виконувати діяльність на оптимальному рівні активності, психічна стійкість по відношенню до труднощів. Прояв активності в необхідній формі, ініціатива, вимогливість до себе є особливими якостями особистості, які виникають на вольовій основі. Тому психологи відмічають, що саме в тій діяльності за здійснення якої індивід цілком бере на себе відповідальність, відбувається розвиток особистості. В той же час особистість може проявляти активність в ситуації, коли діяльність або спілкування не відповідає її мотивам і почуттям: в ситуаціях неуспіху, не підкріплення. В цих випадках вступає в дію сфера саморегуляції, коли в якості оцінюючого виступає сам суб’єкт та його параметри оцінки є суб’єктивними.
В сфері саморегуляції необхідно формувати моральну правомірність вибору: почуття совісті, самооцінку, самокритичність, вміння співвідносити свою поведінку з поведінкою інших, добропорядність, самоконтроль, рефлексію та ін. Саморегуляція здійснюється у відповідності до відомої формули С.Л. Рубінштейна про відбивання зовнішнього через внутрішнє: саморегуляція здійснюється як система внутрішнього забезпечення спрямованості дії за наявності багатьох зовнішніх умов, можливостей, задач. В процесі саморегуляції розкривається організація активності суб’єкта, її системний характер. Саморегуляція, на думку К.А. Абульханової - Славської, є наслідок не відокремлення та відлюдкуватості суб’єкту діяльності, а необхідності співвідношення власних дій з діями інших, з завданнями та подіями, що поставлені. В цьому випадку починається ув’язка умов діяльності (спілкування) та можливостей самого суб’єкта (учня), встановлюється єдність пізнавальних, чуттєвих, сенсу, мотиваційних та вольових моментів. Але все це повинно підкріплюватися індивідуальними здібностями особистості.
В предметно-практичній сфері необхідно розвивати здібність роботи моральні вчинки, правдиве та добросовісне ставлення до дійсності; вміння давати оцінку моральності вчинків, вміння оцінювати сучасників з точки зору моральних норм. Психолог школи Р.Я. Сеник відмічає, що не будь-яка діяльність розвиває здібності та не всі здібності, що виникли, призводять до розвитку особистості в цілому. Особистість обирає той спосіб застосування власних здібностей, який виражає її готовність до оволодіння певними видами діяльності та до їх успішного втілення. Цей спосіб с свою чергу залежить від сформованості екзистенціальної сфери.
В екзистенціальній сфері вимагається формування свідомого ставлення до своїх дій, прагнення до морального самоудосконалення, любові до себе та інших, піклування про красу тіла, мови, душі, розуміння моралі. Ця сфера допомагає дитині вступати в певні відносини з іншими людьми. Вона характеризується вмінням дитини керувати своїми відносинами. Позиції та орієнтації, через які індивід вступає у відносини зі світом, визначають сутність його екзистенціальної сфери. Ця сфера виконує функцію відбора ідей, позицій, поглядів та ціннісних орієнтирів. Серед цілей розвитку даної сфери важливими є: забезпечення розвитку позитивної Я –концепції та самоповаги; розвиток здібності чуттєвої поваги до людей; формування навичок соціальної взаємодії; формування ознак плідної орієнтації.
Таким чином, рівень інтелектуального розвитку та розвиток інших сфер визначає межу виховних впливів. В даному відношенні індивідуальність є фундаментом виховання особистості. Наш підхід заклечається в співвідношенні, в інтеграції індивідуального та соціального. Якщо у всіх сферах індивідуальності розвивати окремі компоненти соціального обліку людини, то процес виховання особистості буде й ефективним, й результативним. Саме тому педагогічний колектив школи цілеспрямовано і особистісно зорієнтовано працює над розвитком суттєвих сфер людини.
Послідовність реалізації виховних завдань школи визначається багатьма факторами, але перш за все вона віддзеркалює можливості як учнів 96-ї школи, так і її педагогічних працівників, а також рівень розвитку виховної системи.
Виховання духовності у учнів спеціалізованої школи № 40
Економічне виховання учнів спеціалізованої школи №40
Екологічне виховання учнів спеціалізованої школи № 40
Політичне та правове вихованя учнів спеціалізованої школи № 40
Циклограма правового виховання спеціалізованої школи № 40
Понеділок |
Вівторок |
Середа |
Четвер |
П’ятниця |
1. Робота з батьками в позашкільних організаціях |
1. Робота телефону довіри 423-08-81 |
1. Анкетування на правову тематику. Діагностична робота |
1. Проведення виставок, вікторин, дебатів |
1. Проведення годин спілкування на правову тематику |
2. Проведення та участь в семінарах та нарадах з правового виховання |
2. Зустріч з працівниками правоохоронних органів |
2. Випуск «Правового вісника» |
2. Проведення конференцій, обговорення книг на правову тематику |
2. Засідання Шкільної координаційної ради |
3. Співпраця зі Святошинською районною в м. Києві службою у справах неповнолітніх |
3. Співпраця з державними установами та громадськими організаціями, які зацікавлені у правовому вихованні школярів |
3. Обговорення телепередач «Чорний квадрат», «Людина і закон», «Чергова камера», «Служба розшуку дітей» та ін.. |
3. Перегляд преси та обговорення статей на правову тематику |
3. Засідання батьківської ради школи |
4. Зустрічі з батьками сімей, що тимчасово опинилися в кризовій ситуації, акція «Чим живеш, дитино». Відвідування вдома дітей із кризових сімей |
4. Співбесіда зі шкільним лікарем. Проведення бесід, лекцій, консультацій на правову тематику |
4. Проведення засідань ШМО класних керівників на правову тематику |
4. Індивідуальна робота з дітьми, що потребують підвищеної педагогічної уваги |
4. Проведення шкільних лінійок по паралелях |
5. |
5. Проведення психолого-педагогічних досліджень |
5. Контроль за відвідуванням учнів |
5. Акції «Права дитини» |
5. Турніри юних правознавців |
Безпосередні завдання правового виховання учнів спеціалізованої школи № 40
Далі буде