Поговоримо про правила чи принципи конструктивної взаємодії з владними і мстивими учнями.
"Щоб змінити людей, їх треба любити.Вплив на них пропорційний любові до них"
І.Песталоцці
2.3 Стратегія і тактика педагогічного впливу в ситуації конфронтації.
2.3.1 Правила.
Поговоримо про правила чи принципи конструктивної взаємодії з владними і мстивими учнями. Йдеться про базову стратегію, яка добре підходить і до тих учнів, метою поведінки яких є привертання уваги чи уникнення невдачі. Все, про що тут йшлося, стосується особистості самого вчителя – зміни його установок і реакції для досягнення бажаних партнерських відносин із учнями. Без цього не обійтися, адже ніякі слова і дії, як би ретельно не були підготовлені, не приведуть до успіху, якщо вчитель нещирий у своїх установках і почуттях.
Правило 1. Навчіться акцентувати увагу на вчинках (поведінці), а не на особистості учня.
Розпочинати свою роботу в цій ситуації потрібно із акуратного і конкретного опису поганої поведінки учнів. Описуйте поведінку без її оцінювання. Пояснюючи учневі, чому його вчинки так засмучують вас, уникайте таких слів як «погано», «неправильно», «нерозумно». Суб’єктивні оцінки лише викликають роздратування учня, «заводять» нас самих і, у підсумку, відводять від вирішення проблеми.
Ведучи розмову про провину, обмежуйтеся обговоренням того, що сталося, за правилом «тут і тепер». Обговорюючи з учнем його поведінку чи обираючи спосіб втрутитися, говоріть тільки про те, що відбулося тепер. Звертання до минулого чи майбутнього наводить на думку, що вчинок є чимось неминучим і невиправним. Таким звертанням можна загнати себе у безвихідь. Справді, якщо учень «завжди» так поводиться чи «завжди буде» це робити, то як можна педагогу вимагати, щоб він спробував поводитися по-іншому? Девіз «тут і тепер» - точка опори для педагога!
Ми повинні твердо висловлюватися щодо конкретної витівки, аби припинити її, але ми повинні бути доброзичливими по відношенню до учня, який вчинив витівку, щоб у нього не виникло бажання захищатися і не зник інтерес до спілкування з нами. Це правило може бути виражено таким девізом: «Те, що ти робиш, повинно бути негайно припинено, але я усе ще із симпатією ставлюся до тебе!». Така установка декларує нашу віру в те, що учні можуть поводитися так, як потрібно. Наша віра в них – могутній імпульс для зміни поведінки, тому що вона сприяє підвищенню самоповаги.
Правило 2. Займіться своїми негативними емоціями.
Коли учень демонструє погану поведінку – владну чи мстиву – наші емоції є дуже неприємними. Це може бути гнів, обурення чи безпорадність. Те, що ви відчуваєте у такій ситуації, є нормальним. Справді, учень руйнує навчальний процес, заважає працювати вам і класу.
Але! Контролюйте негативні емоції! Коли нас душить гнів і обурення, ми вже не можемо ні мислити правильно, ні діяти логічно. Гірше того, ми демонструємо ці негативні емоції нашим учням тоном, мімікою, усім своїм виглядом. І цим підтверджуємо рішення учня поводитися погано, даємо йому очевидне виправдання. Наш гнів – це те, чого домагається учень, який жадає влади. Якщо ми демонструємо свої негативні емоції, ми спонукаємо його продовжувати небажану поведінку.
Коли вчитель керує своїми негативними емоціями і не виливає на голови учнів потоки шляхетного гніву, він досягає багато чого позитивного:
а) він просто роззброює владолюбця;
б) готує грунт (що це важливіше) для успішної взаємодії
Учні завжди готові грати, коли роблять щось несподіваним чином. Вони очікують певної реакції, закидають «гачок», ми ловимо його і гра починається. Порушники дисципліни швидко викликають у нас реакцію гніву, адже заради цього гра і затівається, а наш гнів – підсумок гри, свідчення його перемоги в цій партії. А ви спробуйте відмовитися від гри. Це не просто, але необхідно. Один із засобів – контроль і вивільнення негативних емоції.
«Накручені» спілкуванням з порушниками дисципліни вчителі просто переповнені негативними емоціями і потребують встановлення рівноваги, інакше головного болю до кінця дня не уникнути. Для розрядки хтось обирає фізичні вправи, хтось – домашню роботу чи спілкування з друзями.
«Розрядитися» краще поза приміщенням, у якому проводите заняття. Уявіть, що перед вами сидить ваш кривдник, і виговорюйте йому усе, чого не сказали в класі. На якийсь час забудьте про успіх: про акцент на поведінці, про принцип «не оцінювати», про ввічливість тощо.
Кричіть усе, що хочете, оцінюйте, звинувачуйте. Кричіть якнайгучніше. Гарантуємо, ви відчуєте себе набагато краще. Японці вже давно переконалися, що це допомагає.
Правило 3. Не посилюйте напруження ситуації.
Це правило тісно пов’язане із попередніми. Ніколи не робіть і не говоріть того, що може посилити напруження ситуації як для учня, так і для вас. Це дуже важко – навчитися не збільшувати, а зменшувати напруження ситуації. Передбачаючи запитання вчителів, котрі бажають точно знати, чого ж не можна робити і говорити, перерахуємо типові помилки у реагуванні на витівки.
Ми помиляємося, коли у відповідь на витівку в напруженій ситуації:
- підвищуємо голос;
- вимовляємо фразу на кшталт: «Вчитель тут поки що я»;
- залишаємо останнє слово за собою;
- починаємо кричати;
- використовуємо такі пози і жести, що «душать»: стиснуті щелепи, зчеплені руки, розмова «крізь зуби»;
- використовуємо сарказм;
- звертаємося до оцінки характеру учня;
- діємо як начальник (з усвідомленням своїх переваг);
- втягуємо у конфлікт інших людей, не причетних до нього;
- наполягаємо на своїй правоті;
- читаємо проповіді;
- виправдовуємося чи захищаємося;
- робимо узагальнення на кшталт: «Усі ви однакові»;
- робимо необґрунтовані викриття;
- зображуємо обурення;
- передражнюємо порушника дисципліни;
- порівнюємо одного учня з іншим;
- командуємо, вимагаємо, «душимо».
Деякі з цих реакцій можуть сприяти призупиненню витівок на короткий час. Але плата за цей короткий спокій надто висока. Негативний ефект від такої поведінки вчителя приносить куди більше неприємностей, ніж сама її причина. Навіщо ж використовувати сумнівні та ризиковані методи, коли можна обрати більше ефективні?
Правило 4. Обговоріть витівку пізніше.
Поговорити про негативну поведінку учня чи про його неправильне рішення потрібно обов’язково, але тільки не в момент самої витівки. У той момент, коли ви обоє – і вчитель, і учень – збуджені, вам не вдасться взаємодіяти конструктивно. Ви не почуєте, що вам говорить учень, а він не почує вас, тому що ви обидва будете напруженими, особливо у випадках владної і мстивої поведінки, коли вами панують сильні емоції.
Коли ж проводити обговорення? Можливо, через година або завтра, коли кожен заспокоється і зможе розумно міркувати, нам можна буде спокійно описати те, що відбулося, а не того, хто винен у цьому, тобто списати дію, а не того, хто діяв.
Ви можете запитати, як же учень дізнається, що його поведінка не правильна, якщо ми не вкажемо йому на це в момент, коли він погано поводиться? Про це не турбуйтеся. Ваші вихованці добре знають, коли вони себе погано поводять і який ефект досягається такою поведінкою.
Ось учень брутально висловлюється с приводу чергового контрольного завдання. Хіба йому не відомо, що він робить щось погане? Звичайно. Відомо. Найкраще в цьому випадку відреагувати негайно, але зовсім не так, як очікує порушник. А серйозне обговорення відкласти на той час, коли учень не зможе мати з нього свою вигоду. Учні будуть упевнені, що ви не потураєте подібним витівкам, якщо ви час від часу організовуєте запальні дискусії про порушення норм поведінки. На цих дискусіях ви можете пояснити їм, що є прийнятним у певних ситуаціях. А що не може бути дозволеним. Крім того вони будуть знати, що ви завжди готові втрутитися, якщо порушення стає раптом.
Правило 5: «Дозвольте учню «зберегти обличчя»
Учні – владолюбці добре знають, що вчитель сильніший и має свої «козирі», щоб змусити поводитися правильно. У результаті вони все-таки зроблять те, що ви від них вимагаєте, але по-своєму. Вони грають у гру, яку можна так і назвати: «По-своєму». У цій грі вони дають нам те, чого ми вимагаємо, але із певними застереженнями:» Я зроблю це – але по-своєму, а не вашим спосіб». Чомусь це більше за все обурює нетерплячого роздратованого вчителя. Він вимагає повного підпорядкування собі й така реакція викликає нову хвилю конфронтації. Мудрий вчитель учнів грати в гру «По-своєму», він знає, що, граючи в цю гру, ми дозволяємо учню «зберегти обличчя» і разом з тим одержуємо те, що нам потрібно. Таким чином, обидва «гравці» виграють.
Наполягаючи на повному підпорядкуванні, тобто на тому. Щоб учень не тільки робив те, що ви вимагаєте, але і вашим способом, ви ризикуєте провокувати новий виток конфронтації, ще гірший, ніж перший. Чи не так?
Зазначено. Що взагалі така реакція («бурчання») – більш-менш нереальна для людини. Пригадайте власну реакцію, коли вам доводилося підкорюватися, робити щось так, що не входить до ваших планів.
Невдоволене “бурчання” - не єдина реакція у грі “По-своєму”. Учні використовують й інші способи(кожен-свої):
- тягнути кілька секунд, перш ніж погодитися;
- кривлятися, виконуючи вашу вимогу;
- робити жест, що свідчить про неповагу;
- декілька разів повторити, що ви вимагаєте, і тільки потім виконувати;
- перед тим, як виконувати, «бурчати» щось на кшталт «навіщо це?», «чому я?», щоб останнє слово залишилося за ним.
Але вони виконують все, що треба! Щоправда, по-своєму! Якщо ви дозволите їм цю нешкідливу гру “По-своєму”, інцидент буде вичерпано швидше.
Правило 6. Демонструйте моделі неагресивної поведінки.
Конфронтація вибиває з колії обох учасників конфлікту, емоції легко виходять з-під контролю. У цій ситуації люди часто починають спілкуватися агресивно. Галас, звинувачення, приниження, лайка- усе це риси агресивного спілкування.
Найчастіше таке спостерігається при мстивій поведінці. Вчитель усього лише людина і має право бути агресивним. Має право бути агресивним, але... тільки у своїй уяві. З учнями ми маємо поводитися інакше.
Навіть якщо ви навчилися контролювати свої емоції(наприклад, за допомогою позитивного мислення), у момент конфлікту вони все ж таки можуть захлеснути вас. Тому дотримуйтесь таких правил:
-
відкладайте на потім дисциплінарні заходи;
-
застосовуйте у момент конфронтації одну з миротворчих акцій, що розряджають атмосферу;
-
відкладіть виховні заходи на той час, коли ви будете абсолютно спокійні.
Найбільша користь цих правил у тому, що учні досить швидко переймають цю неагресивну модель. Вони роблять те, що робили ми, говорять так, як говоримо ми. І якщо ми дозволяємо собі поводитися агресивно, емоціям брати верх над розумом, то і вони дозволяють собі це.
2.4. Коли мета – влада чи помста: технологія педагогічного впливу.
Серед проблем дисципліни найскладнішими і найнеприємнішими є ті, що пов'язані з поведінкою мстивого і владного типів. Конфронтація та образливий характер поведінки учня “поїдають” нашу енергію, час і ... впевненість у своїх педагогічних здібностях.
Спробуємо уявити, як відбувається виверження вулкану. Спочатку чутні глухі розколи? та підземні поштовхи. Із часом вони наростають і, нарешті, відбувається вибух і виверження лави, що уражає усе навколо. Потім настає затишшя, усе закінчується, і ми підраховуємо втрати і намагаємося врятувати все, що залишилося від подальших руйнувань.
Конфлікт, який виник на ґрунті поведінки мстивої чи владної, розвивається, проходячи ті самі стадії, що і діяльність вулкану. Він також починається зі стадії “глухих розкотів”, коли учні за допомогою “бурчання”, “кривляння”, жестів, що свідчать про неповагу, та інших дрібних і неприємних витівок, дошкуляють учителю, втягуючи його у конфлікт. Нарешті, вони “дістають” вас. Ось тут і починається виверження – неповажні, образливі слова і дії б’ють нестримним струменем. Рано чи пізно став і третя стадія – дозволу та оцінювання результатів, коли ми намагаємося повернутися в норму і застерегти себе від можливої конфронтації у майбутньому.
2.4.1. «Виверження групового вулкан»: три стадії.
Познайомимося з різновидами екстрених педагогічних впливів на кожній із стадій “виверження групового вулкану”. Пропоновані прийоми об'єднані в три групи і відповідають трьом стадіям “виверження”:
- стадія “глухих розколів”- шукайте витончене уникнення конфлікту;
- стадія “вибуху і виверження вулкану”- використовуйте техніку видалення;
- стадія дозволу- встановіть санкції, зробіть висновки.
Якщо ви правильно і своєчасно використовували техніку “витонченого відходу” на першій стадії, то другої стадії може не бути зовсім. Але іноді, незважаючи на найвитонченіші рішення і геніальні знахідки, конфронтація наростає і переходить у стадію вибуху і виверження. Якщо це сталося, використовуйте техніку “видалення” (ізоляція учні від глядачів і учасників конфлікту), що дає можливість обом- вчителю, і учню- заспокоїтися перед стадією обговорення(дозволу). Видалення(ізоляція)- це також час, коли можна навчити учня у майбутньому робити більш прийнятний вибір.
Стадія “глухих розколів”-шукайте витончений відхід.
На першій стадії - стадії “глухих розколів”- учень усім своїм виглядом попереджає нас, що наближається серйозний конфлікт. Ми можемо побачити попередження у “невербальних” складових поведінки учня: про це свідчить його міміка і жестикуляція, а також інтонації й гучність голосу. Вся його поведінка – це попередження, що дає нам шанс припинити конфронтацію вже на тій стадії, застосувавши один із витончених прийомів, що знижують конфронтацію.
Витончений відхід – це дипломатичний маневр, що дозволяє всім учасникам конфлікту «зберегти обличчя» і уникнути скандалу. Ніхто не переміг і не програв – кожен одержав можливість вийти із конфліктної ситуації.
Роблячи той чи інший витончений хід, що сприяє розрядці, слід залишатися наскільки можливо спокійним. Ні сарказму в голосі, ні нарочитості, будь-яка оригінальна жартівлива чи просто несподівана, нестандартна реакція вчителя розряджав атмосферу в класі краще за крики і погрози.
Варіанти таких нестандартних реакцій наводяться нижче.
Визнайте силу учня. Погодьтеся, існує ілюзія, начебто вчитель мав силу примусити учня зробити все, що завгодно. Можна наполягати і вимагати, щоб учень почав виконувати контрольні завдання негайно і швидко, можна підвищувати голос і погрожувати. Але доки учень не зробить вибору — приступати до праці негайно — ви своєї мети не досягнете. Згадайте третій закон Ньютона:" кожній дії є рівна по величині і протилежно спрямована протидія", іншими словами, чим більше тиск, тим більший опір.
Не включається упереджено на програш бійку, просто визначте силу учням, його право виконувати завдання по-своєму. Чи означає це, що ви втрачаєте авторитет, а учні тепер можуть робити усе, що їм заманеться? Аж ніяк. Тепер, коли опір починає спадати, учасників конфлікту заспокоюються, можна перейти до третьої стадії — дозволу. На цьому етапі вже можна спокійно і, твердо вимагати пунктуального виконання своїх вказівок.
Визнання сили учні як прийом розряджає напружену ситуацію, тому що означає фактичне визнання і налагодження паритетних суб'єкт- суб'єктивних взаємовідносини учня і вчителя як особистостей. Коли ми визнаємо вголос, що ніхто в цій навчальній групі не претендує на безапеляційно авторитарну поведінку, и дуже сприяємо встановленню на заняттях духу дружнього співробітництва, а не конфронтації.
Підберіть глядачів. Коли в конфліктній ситуації перебувають сторонні люди, щоб подивитися, хто переможе, конфронтація посилюється. Прибрати глядачів з місця події не завжди можливо, особливо якщо конфлікт відбувається у приміщенні, де проводяться заняття. Спробуйте відкласти конфліктне питання до кінця заняття. Наприклад, коли учень вступає із вами в жорстку полеміку з питань, що не стосуються теми уроку ( він при цьому почуває гарячу увагу всього класу), просто скажіть:"Ми обов'язково закінчимо обговорення цього питання, Коли продзвенів дзвоник на перерву". Глядачі розійдуться, і порушник залишиться без публіки, у цьому положенні він може втратити інтерес до конфронтації. Спектаклі зазвичай провалюються без підтримки глядачів у залі.
Переносьте обговорення питань. Останнє заняття закінчується, і учні записують домашнє завдання. Хтось обирає цей момент для «бурчання» з приводу складності завдання чи надмірно великого, на його погляд, обсяг. Очі інших учнів спрямовуються на вас. Клас вимагає реакції. Якщо ви починаєте висловлювати обурення, клас явно чи неявно підтримає порушника.
Оптимальний вихід у таких ситуаціях – викласти обговорення цього питання. Ось кілька фраз, якими можна ефективно «загасити» конфлікти:
- У мене не має бажання обговорювати це питання прямо зараз.
- Ти бажаєш по скандалити, чи дійсно хочеш вирішити цю проблеми? (Якщо учень вибирає «по скандалити», ви може відповісти: «Будь ласка, не зі мною. Може хтось із класу погодиться? Тобі доведеться пошукати інший спосіб. Я не скандалю з учнями».)
- Можливо, ти маєш рацію. Як – не будь поговоримо про це.
Робіть записи. Тримайте під рукою спеціальну записну книжку. Коли учень на уроці починає нав’язувати вам дискусію, дістаньте книжку і скажіть: «Я згоден вибрати час для обговорення з тобою цього питання. Сьогодні о п’ятнадцятій тебе влаштовує»? Запишіть спільно обраний час і місця для особистої бесіди. Нічого більше про тему дискусії не говоріть, просто продовжуйте заняття.
Погоджуйтесь з учнем. Коли учень заявляє щось таке, що, на його думку, може вивести вас із себе , він найменше очікує, що ви погодитесь з ним. Ваша згода спантеличує. Згода, якщо вона можлива, - це найкращій спосіб уникнення конфлікту.
Змінюйте тему. Якщо, відповідаючи на словесний виклик , змінити тему, так можна легко уникнути розвинення конфлікту. Словесні витівки учнів боляче зачіпають вас, і ми найчастіше не знаємо, як відбити словесні атаки. Наша мета- припинити витівки і зняти напруження. Якщо ми зробимо це швидко за допомогою однієї з технік спантеличування, нам не потрібно буде шукати інших способів уникнення стадії «виверження вулкану».
Стадія виверження: використовуйте техніку видалення (тимчасової ізоляції) учня.
Якщо конфронтація не закінчується на першій стадії – будьте напоготові ! Вибух наближається. І тут буде розумно як найшвидше ізолювати порушника від глядачів. Для цього існують техніки тимчасової ізоляції, подібно до того, як у футболі чи хокеї санкція виведення порушників правил на декілька хвилин чи до кінця гри. Серйозність провини визначає, на який час і куди ми подінемо учня.
Видалення завжди повинні бути адресними.
Стадія дозволу : встановіть санкції.
Усе в цьому світі має причини і наслідки: випустили з рук склянку з молоком – витираєте калюжу, доторкнулися до гарячої праски – лікуєте опік тощо. Цей закон може бути сформульовано так: за все доводиться платити. Порушення поведінки також має свої наслідки. Усі учні повинні добре знати, яких наслідків слід очікувати, якщо вони обирають поведінку, пов’язану з порушенням меж дозволеного. Ми можемо заздалегідь установити визначені наслідки кожного конкретно порушення чи поведінки і запропонувати учням зробити свої припущення про це. Учні включаються до цього процесу із ними тоді легше досягається взаєморозуміння. Тоді вони навчяться у певних конкретних обставинах щоразу обирати найбільш прийнятну поведінку. До того ж, задумуючись про наслідки, вони стають більш відповідальними.
Далі буде