Зіткнувшись з тим, що відвідування дітьми лікаря, навіть із профілактичною метою, може стати неабиякою проблемою, заступник директора з виховної роботи Світлана Олександрівна Мацієвська, соціальний педагог школи Світлана Михайлівна Лопатюк пропонують батькам декілька порад за темою "Ведемо дитину до лікаря: практичні поради".

Крім того, психологом  школи Тагуі Гукасян у вересні 2020 року було проведено соціально-психологічне дослідження у 5-9 класах «Як ти ладнаєш зі своїми батьками?», яке допоможе з’ясувати чи вдається дітям налагодити стосунки з батьками після конфлікту.

 Ведемо дитину до лікаря: практичні поради

 Чим більше невідомого, то більше тривоги. Дитині важливо знати, куди вона йде і що том відбуватиметься.

У пригоді можуть стати мультсеріали: «Лікар Плюшева», «Тигреня Даніель» (деякі серії). Також можна перетворити відвідування поліклініки на гру: дитина відвідує поліклініку у костюмі лікаря з іграшковою валізою з інструментами. Тоді дитина сприйматиме поліклініку «з іншої ролі».

Батькам важливо бути поруч із маленьким пацієнтом та самим зберігати спокій, адже діти відчувають тривогу дорослих. Бажано підтримувати тактильний контакт з дитиною.

*************************************************************

Дотики важливі для людини. Тільця Пачіні активізуються під час натискання на поверхню шкіри й передають сигнали блукаючому нерву. А він пов'язаний із «перемиканням» симпатичної та парасимпатичної нервової системи. Як наслідок, особа почувається безпечніше і спокійніше.

Пригадайте, коли ми хочемо заспокоїтися, ми себе погладжуємо, надаючи самопідтримку. Наші спокійні дотики допомагають розслабитися нашим близьким. Але є важливе правило: якщо дитина засмучена, напружена або розсерджена, не можна доторкатися до оголених ділянок її тіла. Гіперчутлива дитина може це сприйняти як біль або удар струмом.

*************************************************************

Дитині важливо дати право на вираження емоцій.

До походу в поліклініку можна розповісти, як батьки в дитинстві також ходили в поліклініку.

Краще підібрати таке вбрання, щоб роздягання було мінімальним. Дайте дитині можливість адаптуватися до незнайомого місця. Для багатьох дітей одяг – «друга шкіра».

Не забутьте взяти із собою воду, іграшки, книжку на випадок, якщо доведеться почекати в коридорі. А якщо відчуваєте у дитини страх, буде добре, якщо зможете її розсмішити.

Для людини в будь-якому віці природно захищати свою «життєвість», природно боятися, якщо є ймовірність якоїсь загрози. Дітям до 10 років більше властиво чинити опір, кричати, вередувати, битися.

У випадках, коли дитина затихає, завмирає, капсулює напругу, знеструмлюється аж до втрати свідомості, варто сходити на консультацію до психолога або невролога. Після відвідування будь-якого «небезпечного» простору важливо дати дитині можливість побігати, пострибати, потанцювати – дати вихід напрузі.

У багатьох клініках є машинки, іграшки, лего, олівці тощо. Це нормально, коли дитина, сидячи на стільці або кушетці, розгойдується чи розмахує ногами – це спроба заспокоїтися.

*************************************************************

За сприйняття болю зокрема відповідає дорсальна кора – дорсальна зона передньої поясної кори головного мозку. Вона реагує на емоційний біль, нехтування, зраду. Від недовіри, знецінення, нехтування сприймається як реальний фізичний біль. А присутність близьких людей, їхня підтримка, довіра до них можуть цей біль полегшити. Тож коли ми цілуємо забите коліно, ми впливаємо і на центри болю.

Коли ми поруч, коли ми підтримуємо, коли ми близькі, ми створюємо специфічний фон, який знеболює і заспокоює. Нервова система пригальмовує сигнали болю, пропускаючи тільки найсильніші, але ми можемо впливати на домінанту болю, граючи з дитиною в ляпанці (легкі удари в грі). Це допоможе відвернути його увагу, розфокусувати. Є лікарі, які так і роблять, безпосередньо перед процедурами, розсіюючи увагу дитини.

*************************************************************

Діти до 7 років часто сприймають всі сигнали із затримкою, тому важливо говорити повільно й дати час на реагування.

Ми не можемо спрогнозувати, наскільки висока чутливість у дитини. Тож слова на кшталт «це не боляче, ну що ти, маленький, не можеш потерпіти», маніпуляції «подивися, ось дитина молодша за тебе, а сміливіша», і взагалі неприпустиме «якщо ти будеш плакати або кричати, я піду» створюють у дитини відчуття, що ми точно не на її боці. Слова «потерпи, контролюй себе, хіба ти не розумієш» не для дітей до 7-8 років. Вони тільки вчяться контролю. Дитина до 6 років точно ледь зможе витримати 4-хвилинну нерухомість в кріслі. Добре, якщо лікар це розуміє і розмовляє з дитиною, робить паузи, дає можливість дитині порухатися.

Не потрібно говорити «тобі не буде боляче», якщо це точно невідомо. Якщо ж відомо, що боляче буде, треба попередити про неприємні відчуття й пообіцяти зробити все можливе, щоб процедура пройшла якнайлегше.

*************************************************************

Під час процедур (щеплень, аналізів крові) деякі діти хочуть дивитися на місце, з яким пов’язана процедура, деякі відводять очі. Спостерігайте за їхньою реакцією. Якщо для дитини це комфортно, вона сама може дати команду, коли буде готова до початку процедури. Якщо потрібно зробити укол, можна запропонувати маленькому пацієнту уявити, що шкіра в цьому місці розсувається, ніби сама відкриваючи простір (важливо, щоб дитина взяла щось під контроль). Це може супроводжуватися спільним диханням, гудінням чи муканням.

Якщо дитина вже відчула біль під час попереднього прийому лікаря, буде складніше. Ідеальним варіантом буде попрацювати з психологом.

*************************************************************

Коли дитина проживає якусь емоцію, постарайтеся відчути, вгадати чи назвати її: «Можливо, ти боїшся? Чи сердишся на те, що?..». Так дитина відчує, що її підтримують. Цей емоційний досвід стане у дорослому житті досвідом самопідтримки.

На кріслі у стоматолога важливо тримати рот відкритим. Влаштуйте вдома змагання: хто довше зможе протриматися. Будь-які ігри, де дитина напрацьовує навички самоконтролю, дуже корисні: хто кого перегледить, мовчанка, принеси в ложці і не розлий.

Стискаючи іграшку в руках, дитина буде заспокоюватися. Діти сильно реагують на зміну інструментів, шумів. Важливо, щоб лікар про це попереджав і дозволяв підготуватися.