Радянська влада у всі часи, незалежно від того, хто керував країною – Йосиф Сталін, Микита Хрущов чи Леонід Брежнєв – не любила «інакомислячих» і намагалась позбутися «ворогів народу» різними способами. Одних садили у «психушки», виганяли за межі країни, інших взагалі знищували. Особливо відзначився «вождь усіх народів» Сталін, який і своїм найближчим прибічникам не дуже довіряв. А вже хто насмілився сказати щось супроти нього, одразу ставав персональним ворогом і підлягав «усуненню».
Понад десять років йшло полювання на його головного супротивника у боротьбі за владу Льва Троцького. Останніми словами Троцького були: «Думаю, Сталін закінчив те, що колись розпочав». Наступного дня про його вбивство інформували газети усього світу. В СРСР газета «Правда» опублікувала 24 серпня 1940 року некролог «Безславна смерть Троцького» авторства Сталіна, який розпочинався словами: «Зійшла в могилу людина, ім’я якої з презирством й прокляттям вимовляють трудящі усього світу…»
Лев Давидович Троцький (Лейба Бронштейн) був соратником Леніна – головного архітектора більшовицької революції 1917 року. Як народний комісар військових справ створював Червону Армію. Коли 1924 року помер Ленін, Троцький задумався про верховну владу. Та зіткнувся на цій дорозі з потужним конкурентом – Йосифом Сталіним. Обидва мали різні погляди на революційну політику. Троцький мріяв про постійну світову революцію. Сталіна цікавило, в основному, зміцнення комунізму у більшовицькій Росії. Наступні місяці після смерті Леніна стали вирішальними у бою за владу. Троцького почали помалу усувати з відповідальних посад. Замість військових справ йому доручили розвиток енергетики, 1927 року виключили з партійних лав. 1928 року вислали до Казахстану, згодом – за межі СРСР. Хоча Сталін позбувся найсильнішого конкурента, а ненависть до нього зберігав.
У 1929 році Троцький прибув до Константинополя (тепер – Стамбул), де намагався створити сильну групу своїх прихильників. Сталін добре розумів, що лідер опозиції мусить бути під сталим контролем його таємної служби незалежно від місця перебування. Через три роки Троцький покинув Туреччину у пошуках європейської країни, де міг би й далі розгортати свою анти сталінську діяльність. Кількамісячний вояж по Європі успіху не приніс, треба було повертатися на береги Босфору. Нарешті виїхав до Франції, де зумів протриматися два роки. Відчуваючи за спиною дихання НКВС, переїхав до Норвегії, де спокою теж не зазнав. 1937 року покинув Скандинавію і вирушив до Мексики, куди організував візу художник Дієго Рівера, прихильник троцькізму і член ІV Інтернаціоналу, створеного Троцьким 1933 року. Прибувши до Мексики, російський революціонер та його дружина Наталія на околиці Мехіко в дільниці Койоакан. Тут Лев Давидович пережив палкий роман з Фрідою Кало, відомою художницею і дружиною Рівери.
Троцький отримав згоду на постійне проживання у Мексиці за умови, що не буде втручатися у внутрішню політику цієї країни. Але він не мав наміру дотримуватися обіцянки. Швидко розпочав політичну агітацію і опублікував кілька статей, в яких критикував Сталіна та методи його діяльності. У Мексиці почав наростати конфлікт між троцькістами і сталіністами. 1 травня 1940 року вулицями Мехіко пройшло понад двадцять тисяч прихильників комунізму з гаслами: «Троцького геть!» Його популярність як батька російської революції катастрофічно падала. Вже влітку того року міг розраховувати усього на тридцять найвірніших товаришів.
Перший замах на життя Троцького стався 24 травня 1940 року. До його будинку увірвалася група чоловіків (їх було близько двадцяти), одягнених у мундири мексиканської поліції. Керував ними Давид Сікейрос, відомий художник і палкий прихильник Сталіна. Група обеззброїла охорону, увірвалася до спальні господаря і обстріляла кімнату, сподіваючись, що там перебуває Троцький. Потім поспіхом покинула резиденцію, навіть не поцікавившись, що їм вдалося зробити. До вілли, оточеної високим парканом та броньованою брамою, їх впустив Роберт Шегдон Харт – 23-річний американець, секретар і охоронець Троцького і одночасно агент НКВС. Він зробив свою чорну справу, хоча забрався разом з нападниками, вже через кілька днів мексиканська поліція знайшла його мертвим.
Троцький не мав сумніву, що замах організував шеф радянського апарату безпеки Лаврентій Берія. Під час своєї примусової еміграції Троцький написав чимало книжок і статей, в яких постійно нападав на Сталіна. 1937 року видав книжку «Зраджена революція», одну з найважливіших праць ідеології троцькістського руху. Показував у ній Радянський Союз як здеградовану державу робітників і селян під керівництвом паразитуючої партійної касти, а в Сталіні вбачав головного представника радянської бюрократії. Ті та інші критичні праці стали цвяхами у труну одного з батьків більшовицької революції. Сталін вважав Троцького грізнішим ворогом, ніж Гітлер. Постійно і послідовно затягував навколо нього зашморг. 1938 року агенти Москви вбили сина Троцького Льва Сєдова. Наступним у списку жертв був сам Лев Давидович.
Напад на Троцького змусив посилити заходи захисту і збільшити число охоронців. Але вже зрів наступний замах. Виконавцем обрали іспанського комуніста Рамона Меркадера, який, залежно від потреби, вживав псевдоніми Жак Морнард або Франк Джексон. У Парижі він познайомився з Сильвією Агепофф, яка була великою прихильницею поглядів Троцького. Молода американка закохалася у привабливого іспанця. У січні обоє приїхали до Мехіко. Агепофф заприятелювала з Троцьким і стала його секретаркою. Жак щоденно привозив її на роботу до вілли революціонера. Урешті-решт секретарка представила шефові свого кавалера. Молодий, інтелігентний і відданий справі революції Морнард справив хороше враження на Троцького. Російський вигнанець часто просив молодого колегу про якісь дрібні послуги, зокрема як водія. Троцький любив проводити час зі знайомою парою, розмовляючи годинами про світову революцію. Запрошував молодика до розмов, до написання статей про класову боротьбу. Тоді Морнард почав приносити йому свої роботи для оцінки.
Ані більшовицький вигнанець, ані Сильвія Агепофф не могли й думати, що мають справу з дуже небезпечною особою. Рамон Меркадер чи Жак Морнард був добре навченим агентом НКВС. Очікував на відповідний момент, щоб атакувати і досягти результату. Трагедія, що розігралася в мексиканській резиденції. Троцького була старанно продумана. Попередні візити Меркадера дозволили йому запам’ятати розміщення кімнат та розташування охорони. Агент прийшов у дім Лева Троцького о17.30. Мав при собі револьвер і альпіністський чекан. Застав Троцького в городі, де той годував кроликів. Попросив кинути оком на статтю, яку приніс з собою. Господар запросив гостя до кабінету, сів за стіл і почав читати. Спостерігаючи за ним, Меркадер у певний момент вийняв укритий під плащем чекан, підійшов до столу і завдав жертві потужного удару в голову. Троцький завив з болю, але не впав. Схопив Меркадера за руку і вкусив її. Злочинець випустив револьвер, який тримав у руці. Жертва пробувала дістатися до дверей, щоб покликати допомогу. Тоді до кімнати вбігли охоронці і повалили Меркадера на підлогу. Поранений Троцький не міг встати на ноги, але перебував у свідомості. Коли охоронці запитали, чи мають Меркадера вбити, категорично заборонив. Хотів, щоб віддали вбивцю в руки поліції. Наталія Сєдова викликала медичну допомогу, яка забрала обох учасників інциденту – важко пораненого Лева Троцького і побитого охоронцями Рамона Меркадера. Дорогою до лікарні Троцький втратив свідомість і вже не повернувся до неї. Помер через 24 години після замаху.
Після виконання замаху Меркадер довго обдурював слідство, називаючи себе сином бельгійського дипломата. Пояснював, що вбив Троцького, бо той відмовляв його від шлюбу з Агепофф, яку він полюбив. А що додав, що Троцький був зрадником робітничого класу. Суд оголосив вирок, згідно з яким Меркадер отримав 20 років в’язниці. Йому обіцяли зменшити термін, якщо признається, що він діяв на замовлення НКВС. Меркадер не скористався пропозицією. Росіяни декілька разів пробували організувати йому втечу. Ту інформацію мексиканцям доводила американська розвідка і жодна спроба втечі не вдалася.
Меркадер відсидів двадцять років і звільнився 1960 року. Полетів через Прагу до Москви, де його очікувала пенсія від КДБ. Хрущов не дуже афішував свою симпатію до сталінського агента. Меркадер прожив у Москві понад 10 років і на початку 70-х переселився на дружню Кубу, де помер у Гавані 18 жовтня 1978 року.
Любов до комунізму передала Рамонові його мати Марія Карідад дель Ріо Фернандес. Народжена на Кубі, емігрувала до Каталонії, де вийшла заміж за Пабло Меркадера, з яким мала п’ятеро дітей. Рамон був найстаршим. У середині 20-х років перебралась до Франції, де й розпочала свій роман з комунізмом. Під час домашньої війни в Іспанії якийсь час керувала комуністичною бригадою. Рамон теж воював проти військ Франко і дослужився до функції комісара. Увесь час перебував під спостереженням резидента НКВС Леоніда Ейтінгона, який був коханцем його матері. Саме Ейтінгон і порадив Рамона як вправного виконавця замаху на Троцького. Коли Рамона заарештували, його мати втекла к Нью-Йорк, а потім до Москви. Коли він відбув покарання і отримав свободу, разом зі своєю мамою отримав у Москві звання Героя Радянського Союзу.
Нарешті 1989 року московська влада офіційно призналася, що вбивство Троцького – справа рук агентів КДБ. Однак, на відміну від інших осіб, замордованих з наказу Сталіна, Троцький ніколи не був реабілітований в СРСР. Назавжди залишився ворогом радянської влади.
Іван Яременко
За матеріалами альманаху
«Маловідома історія»